Мати Ластівка плакала гарячими слізьми: загинули її дітки – ластів’ята . Злюка – кіт дістався гнізда. На поміч прийшла дівчинка, котра прогнала кота, та знівечене гніздо упало, пташенята загинули.
Мати припадала біля неживих діток. Дівчинка взяла пташенят, поклала на серветку у картонну коробочку, закопала під яблунькою, перед тим погладивши Ластівку і наплакавшись над жовторотенькими .
Мати Ластівка зненацька відчула, що у неї з’являються людські властивості, вона захотіла віддячити маленькій добром. Бажання було таким великим. що пташина перетворилася на лагідну, турботливу матусю . Почала допомагати дівчинці і бабусі , з котрою та жила . Усю свою любов і ласку вона дарувала маленькій сирітці, лише вночі ставала пташкою, ночувала на тому дереві, де спочили її діти .
Згодом Мати з донею почали допомагати іншим сім’ям, в котрих росли сироти, голубили діточок, матусі яких подалися на заробітки. Не обминали й літніх людей, немічних, покинутих напризволяще.
Тетяна Полубко,
Чернівці, Україна
Писати й малювати - навіть не знаю, що люблю більше.
Прочитано 17940 раз. Голосов 7. Средняя оценка: 3,86
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Идет народ... - Наталия Лупан
Шесть лет назад, в молитве, я неожиданно для себя увидела это видение: толпа народа идет на поклонение огромной иконе, а в стороне стоит Господь Иисус, протягивает к их спинам пронзенные руки и говорит: "Я здесь, Я - Живой" Я бы, возможно, подумала, что это мои фантазии, но в тот момент я абсолютно об этом не думала. но молилась о каких-то своих нуждах...Потом я услышала первую строчку "Идет народ иконе поклониться..." и голос: "Ты должна написать это стихотворение" Я писала его в течение 3 дней, а потом Господь дал мне знамение .что то что я писала было по Его воле... Поэтому, да прославится Живой воскресший Господь Иисус Христос, в Духе Святом прославивший Отца... И я понимаю, что это стихотворение возбудит разные мнения. Но мы все - "рабы ничего не стоящие, исполняющие волю своего Господина" С уважением ко всем читающим - Наталия Лупан.
